Закон України
Про дошкільну освіту
Стаття 20. Права та обов’язки батьків
1. Батьки мають права та обов’язки у сфері дошкільної освіти, визначені законодавством про дошкільну освіту.
формувати індивідуальну освітню траєкторію своєї дитини (відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту");
брати участь у формуванні індивідуальної програми розвитку своєї дитини (відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту");
бути присутніми поряд із своїми дітьми під час освітнього процесу за попереднім погодженням з керівником закладу дошкільної освіти;
комунікувати з працівниками закладу дошкільної освіти в межах їхнього робочого часу у спосіб, визначений внутрішніми документами закладу дошкільної освіти та/або узгоджений з такими працівниками;
брати участь у роботі колегіальних органів управління закладом дошкільної освіти з правом дорадчого голосу у порядку, встановленому закладом дошкільної освіти;
на проведення (участь у проведенні) заходів громадського нагляду (контролю) в закладі дошкільної освіти, в якому здобувають освіту їхні діти, відповідно до статті 71 Закону України "Про освіту";
звертатися до органів управління у сфері освіти з питань розвитку, виховання та навчання своїх дітей.
3. Батьки вихованців взаємодіють з педагогічними працівниками закладу дошкільної освіти на принципах педагогіки партнерства, зобов’язані сприяти досягненню їхньою дитиною результатів, передбачених освітньою програмою, з урахуванням рекомендацій педагогічних працівників.
4. Батьки вихованців зобов’язані дотримуватися установчих документів і правил внутрішнього розпорядку закладу дошкільної освіти, а також визначених законодавством правил, умов і заходів, спрямованих на забезпечення безпечного, здорового та інклюзивного освітнього середовища.
5. Здобуття дитиною дошкільної освіти в закладі дошкільної освіти не звільняє батьків від обов’язку доглядати, виховувати, розвивати і навчати дитину.
ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ
Батьки завжди люблять своїх дітей. Це аксіома. Але чи завжди ця любов сприяє розвитку позитивних якостей дитини? Чому діти часто сприймають дорослих (і, в першу чергу, батьків) негативно, не розуміють їх почуттів, їх справжнього ставлення? Як же потрібно любити своїх дітей, щоб не шкодити їх вихованню і створити умови для повноцінного розвитку особистості та її адаптації до життя?
1. Дитину потрібно приймати безумовно, такою як вона є, з притаманними їй як позитивними якостями, так і труднощами, недоліками. Батьки ніколи не повинні говорити маленькій дитині: «Буду любити тебе, якщо будеш слухняним, чемним, почнеш добре навчатися, станеш відповідальним тощо». Дитина повинна бути впевнена у батьківській любові та підтримці.
2. Не слід порівнювати свою дитину з іншими. Краще порівняти з самою собою: «Вчора ти робив це краще, значить ти можеш повторити це сьогодні.», «В цьому півріччі ти почав краще писати, читати, малювати, завтра ти зробиш це ще краще», «Ти багато чому навчився за останній тиждень!»
3. У сімейному вихованні слід якомога менше спиратися на деструктивні почуття: провину, страх, сором. Відчуття провини пригнічує і є чинником постійного стресу, що негативно впливає на здоров’я дитини. Страх послаблює активність, а сором різко знижує самооцінку. Вдаватися до актуалізації таких почуттів можна лише в окремих випадках, пояснюючи дитині, чому треба соромитися певних вчинків, чого варто боятися, чому іноді люди відчувають себе винними і що потрібно змінити у власній поведінці, щоб стала більш прийнятною.
4. Заохочуючи дитину, слід пам’ятати, що методи позивного стимулювання повинні бути різноманітними. Це може бути і словесна похвала, і сюрприз у виглядіподарунка, квитків до дитячого театру, цирку, довгоочікувана подорож, екскурсія, спільна творча діяльність, і багато іншого. Не можна прив’язувати дитину до конкретного заохочення (наприклад, регулярно давати гроші за успіхи унавчанні). Це може стати фактором невротизації особистості, особливо, коли заохочення перестане вдовольнятидитину.
5. У дитячому віці людина є емоційновразливою і потребує підтримки івідчуття захищеності. Якщо батьки використовують покарання, дитині завжди потрібно пояснювати, чому той чи інший вчинок не схвалюється ними, до чого може привести така поведінка, чим вона може зашкодити.
6. Слід пам’ятати, що покарання не повинно викликати фізичного болю та страждань, воно повинно бути адекватним самому вчинку, а не матеріальній шкоді, ним заподіяній.
7. Покарання слід вчасно відміняти, якщо дитина виправилась або прагне до цього. Відміна певної заборони (гуляти на вулиці, гратися в улюблені ігри, спілкуватися з друзями) сприймається як акт батьківської любові. Дитина починає розуміти, що батьки використовували покарання в її інтересах, щоб навчити її діяти та поводитися правильно.
Комп’ютерні ігри в дитячому віці: користь чи шкода?
Дитина повинна грати в ігри, але чи можна вважати комп’ютерні ігри корисним заняттям для дітей?
Сучасні технології, які приходять в наше життя, не тільки приносять користь, але і створюють ряд проблем. Актуально це і для загальної комп’ютеризації. Комп’ютер будинку — це вже не розкіш, а необхідна річ. І сучасна людина повинна вміти ним користуватися. Навчання роботі на комп’ютері стало важливою частиною й у вихованні підростаючого покоління. Добре якщо з раннього віку дитина буде знати ази роботи за комп’ютером, вміти знайти потрібну інформацію, відправити лист електронною поштою або заархівувати «важкий» файл. Але освоюючи комп’ютер, дитина, як правило, в першу чергу захоплюється комп’ютерними іграми. Як впливають комп’ютерні ігри на психічний розвиток дитини? І чи можна отримати користь з такого захоплення?
Комп’ютерні ігри можуть нашкодити?
Ставлення до комп’ютерних ігор у батьків і педагогів дуже неоднозначне. Багато хто вважає, що захоплення комп’ютерними іграми несе в собі цілий ряд небезпек. Граючи за комп’ютером, дитина може проводити так занадто багато часу, замість того, щоб читати книги, гратися і приділяти час прогулянкам на свіжому повітрі. Таким чином, комп’ютер витісняє інші необхідні речі з його життя.
Тривале просиджування за комп’ютером призводить до того, що діти перевтомлюються, з’являються роздратування, нервозність або навпаки млявість. Можуть навіть з’явитися проблеми зі здоров’ям.
Особливу тривогу у батьків і педагогів викликає захоплення «стрілялками».
Чи шкідливі для психіки дитини «стрілялки»?
Багато комп’ютерних ігор містять в собі сцени насильства. І дитина, граючи в них, поринає у світ, де він досить натуралістично розкриває ворогам животи або розстрілює людей в упор. Існує побоювання, що при цьому він звикає до виду крові та трупів, і переносить агресію і спокійне ставлення до насильства в реальне життя.
Ряд дослідів, проведених вченими, показали, що відразу після перегляду агресивних відеосюжетів дитина дійсно може ставати більш агресивною. Але досліджень щодо того, наскільки тривалий цей ефект і чи можуть подібні ігри впливати на світогляд і поведінку дитини в цілому, поки немає. Напевно найближчим часом вчені вивчать цю проблему і нададуть результати на суд громадськості. А поки батьки можуть самостійно визначити своє ставлення до цієї проблеми. Найпростіше «в якості профілактики» захистити дитину, від занадто кровожерливих ігор.
Але комп’ютерні ігри можуть принести користь і стати помічником у розвитку у дитини цілого ряду потрібних і корисних навичок. Йдеться про розвиваючі ігри.
Розвиваючі ігри потрібні!
Розвиваючі комп’ютерні ігри роблять позитивний вплив на цілий ряд психічних процесів дитини. Сучасна педагогіка використовує нові комп’ютерні технології для навчання дітей вже в дошкільному віці.
За допомогою розвиваючих комп’ютерних ігор дитина вчиться:
мислити логічно і включати критичне мислення, запам’ятовувати досить великі обсяги інформації розвивати дрібну моторику рук і очей розвивати образне мислення бути зібраним і уважним у потрібні моменти розвивати просторове мислення.
Граючи в розвиваючі ігри, діти вчаться продумувати свої дії, замислюватися над тим, до чого вони приведуть, тобто робити приблизні прогнози, засвоювати і узагальнювати велику кількість інформації. Важливо також, що за допомогою логічних ігор дитина вчиться шукати різні шляхи вирішення завдання і швидше освоює багато понять.
Розвиваючі ігри можуть бути дуже різноманітними, розрахованими на різний вік і характер дитини. Певна гра тренує якісь конкретні навички, тому уважно вибирайте іграшку, в залежності від завдання, яке хочете поставити дитині. Існують також ігри для дівчаток та хлопчиків, в яких враховуються особливості їхньої психіки.
Найкраще вибирати ігри помірної складності і поступово пропонувати більш важкі завдання. Для рухливих непосидючих дітей переважніше ігри коротші і динамічніші. Спокійним дітям можна пропонувати більш довгі гри.
Визначте дозу комп’ютеризації
А щоб комп’ютер не становив загрози для дитини, встановіть у себе в сім’ї особливі правила, своєрідну техніку безпеки для дітей.
Не дозволяйте дитині сидіти за комп’ютером більше двох годин на день.
Не давайте йому грати в ігри в останні кілька годин перед сном.
Якщо ви помічаєте, що дитина перезбуджується від якоїсь гри, «відмініть» її.
Програйте в кожну з ігор самі, щоб зрозуміти, наскільки вона підходить для задач, які ви ставите.
Використовуйте можливості комп’ютера для того, щоб допомогти дитині придбати нові навички та розвинути потрібні психічні характеристики. Але пам’ятайте про небезпеки зловживань. Тоді комп’ютерні ігри принесуть вашій дитині тільки користь!
Вікові особливості дітей
Третій рік життя дитини
На третьому році життя поступово зменшується мимовільне наслідування. Збільшується кількість стимулів, що викликають позитивні емоції (інші люди, ігри, іграшки, діяльність, слова-оцінки дорослих).
Особливе місце посідають соціальні емоції (з’являється більш стійке ставлення до певних осіб – симпатії, антипатії, острах тощо).
Причини негативних емоцій в ранньому віці майже завжди пов'язані з фізичним станом. Упав, забився – плаче, не виспався, зголоднів, тисне тісне взуття, дряпає вовняний светр – пхикає, вередує, ниє. Як тільки причина дискомфорту усувається, дитина заспокоюється. Діти реагують поганим настроєм на зміну погоди, перепади тиску, магнітні бурі, молодий та повний місяць. У цьому віці вперше з'являються перші страхи – темряви, чудовиськ, собак та ін.
Упродовж 3-го року життя розвиваються різноманітні почуття дітей: вони виявляють задоволення, радість і засмучення, збентеження, почуття прихильності, чуйності, образи, страх. Вони висловлюють незадоволення до брудного, починають розуміти комічне, гумор. Більш складними стають і прояви емоційних переживань. Діти радіють вдалому результату своїх дій (побудував гарний будинок), задоволені, коли їх похвалив дорослий, бентежаться, якщо дорослий зауважив, що він образив малюка, засмучуються, не вміючи щось зробити та ін.
На 3-му році життя у дитини формується Образ-Я, знання дитини про себе: (дівчинка чи хлопчик; «Я – хороший», «Я – великий»); складається ставлення до себе («гордість за власні досягнення»);з’являються емоції сорому: дитина переживає, що втратила позитивну думку про себе; у неї загострене почуття власної гідності, яке виявляється у підвищеній чутливості до визнання успіхів дитини з боку дорослого; намагання перебільшити свої успіхи та знецінити свої невдачі.
Набуває інтенсивного розвитку ситуативно-ділова форма спілкування з дорослими. Це призводить до зміни взаємин із дорослими, виникає ділове, практичне співробітництво. Продовжується розвиток емоційно-практичної форми спілкування з однолітками. Виникає передспівробітництво з однолітками, характерною є «гра поряд, але не разом». Формується й вибіркове ставлення до дітей, складаються перші «дитячі колективи» (хоча вони поки ще нестійкі та нечисленні).
Діти важко переживають, якщо їх надовго відривають від близьких, як і раніше дуже потребують ласки, уваги дорослих до їх діяльності, радіють, коли дорослі схвалюють їхні дії та результати праці.
До кінця раннього віку руйнуються попередні стосунки «дитина-дорослий», перебудовується соціальна ситуація розвитку. Дитина починає усвідомлювати певний рівень своїх досягнень у діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні дорослого і стає ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямованої на розширення самостійності.
Діти важко переживають, якщо їх надовго відривають від близьких, як і раніше дуже потребують ласки, уваги дорослих до їх діяльності, радіють, коли дорослі схвалюють їхні дії та результати праці.
До кінця раннього віку руйнуються попередні стосунки «дитина-дорослий», перебудовується соціальна ситуація розвитку. Дитина починає усвідомлювати певний рівень своїх досягнень у діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні дорослого і стає ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямованої на розширення самостійності.
Дітям властива імпульсивність поведінки, вони діють переважно під впливом почуттів і бажань. Поступово дитина оволодіває правилами поведінки, вчиться підпорядковувати свої бажання, необхідності контролювати свої та чужі вчинки. З’являється прагнення до самостійності: „Я-сам”.
Набуття досвіду спільного з дорослим виконання предметної діяльності призводить до появи прагнення дитини до відособлення та самостійності; поява власне самосвідомості невіддільна від мовлення дитини, в якому з’являється займенник «Я»; форма спілкування з дорослим наприкінці раннього віку відстає від розвитку самосвідомості малюка, зумовлюючи появу кризи трьох років.
На 3-ому році життя головна роль дорослого в розвитку самосвідомості полягає у попередженні кризи 3-х років, що з’являється як реакція на обмеження дитячої самостійності.